Першоджерело - з дозволу автора -
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697010
Привіт.
Про що напишу тобі нині, не мій, чудовий?
Може про те, що місто прийдешнього дня наче сіра віслюча шкурка?
Що сонце сідлало коня, але кінь загубив підкови,
І дзвінко-лунко
крапає в ринви ущерть крізь злежалу небесну вовну...
Місто застуджене ледь, і тому - авжеж - печалі повне.
Про те, що вітри посивілі башти обсіли -
тремтять од холоду.
Ніжки тонкі, колючі в кошлатих онучах
звісили...
Що літні птахи покидають осінні дерева,
холодні гнізда й гарячі голови, а клапті білі
небо латають, пробите дощами-списами...
Про те, що сумні перехожі один на одного схожі -
кумедні лиця...
Й уже без різниці - і тих, кому зустріч сниться, і нас
на прощання недужих,
байдужо кружляє світ.
І ніжність моя нестерпна, хоча вже зайва.
А що пошта "зависла" - так, мабуть, і богу слава...
Привіт.
Уляна-Надія - одна з найулюбленіших...
Переклад достойний!
Курка Ряба відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Випадково натрапила на тексти цієї авторки. Зачепили. Втім, думаю, тут на сайті багато талановитих людей
Читатиму)
А перекладати люблю, коли не п шеться, а графоманський зуд треба якось заспокоїти
Дякую за відгук
