Як швидко, брате, час минає,
По світу доля розкидає.
Дитинство в спогадах лишилось,
Вернуть його нам не судилось.
Життя пливе само собою,
Ми зрідка бачимось з тобою,
Сім*я у кожного своя,
Робота, дім і метушня.
Ми дзвоним рідко, спішимо,
«Привіт!», «Бувай!» - так живемо.
А час летить, а час минає,
Так рік за роком пролітає.
Нам зупинитись хоч на мить,
Поговорить як час біжить,
Як посивіла наша мама,
Як вже давно немає тата.
Розповісти, що в кого як,
І може щось в житті не так.
Що на душі. Що де болить,
За що душа вогнем горить.
Дитинство пригадати, посміхнутись,
У спогадах на мить туди вернутись.
І обійнятись, попрощатись,
І знов на певний час розстатись.
У ріднім селі нас мама чекає,
З далека, уже не самих, вона виглядає.
Нам дзвонить, нам пише, вісточки жде,
Можливо колись в село шлях приведе.
Обніме, пригорне, усе розпитає.
Додому, нас брате, мама чекає.
Надія Гуржій
30,08,2020р
