.....найблагороднішим і найкрасивішим із мого боку було б лишити вам того останнього листа й від'їхати назавжди кудись у Танзанію. щоб уже точно ніколи не зустрітись і не муляти очі. але в мені мало благородства - я тут.
-
добіса все, як би мені хотілось вашого питання - і відповісти на нього чесно - і отримати за нього погляд, сповнений незрозумілих почуттів - і незрозумілого розуміння. ви ніколи не питали в мене, чому це все, навіщо, звідки в мені стільки Fleiß раптом - у надлишку! - звідки ця поезія, ці тюльпани.
а я б зняла про вас фільм, якби не лише писала курсову про кінематограф. я б розповіла фільмом іще менше, ніж віршами, і ви б тоді точно усе збагнули. я б не назвала жодної літери вашого прізвища, хоча саме від нього мене йме жорстокий дрож.
-
ви ніколи не станете мене шукати. нас ніколи не зведе коридором. ви нічого не дізнаєтесь. я знаю це, бо це очевидні речі. універ часом гумовий, а часом - четвертий вимір.
-
та часом я думаю: що, як часова петля колись усе-таки підхопить вас і винесе мені назустріч? саме вас. поза часом і простором. і кожне слово тоді буде сказане, рано чи пізно.
або - потоне у в'язкій холодній воді на кормі мого корабля.
і ви не отримаєте листів із далекого плавання.
(...)
