КВІТКОВІ ЗАМЕТІЛІ
Немов мені здалося
Чи то усе було?
Як трав гірських волосся,
У серці залягло.
Лилося, наче води,
Ясніло на Зорі,
Рідне Душі не вроду
Всміхалося Весні.
А та Весна – чаклунка,
Сестра мені була.
Душі всміхнулась лунко,
Додому позвала.
Задумою легкою
Поглинула в той день,
Де тужно, неспокійно
Без Весни і пісень
Лісів таємна змова
Мов казки дивна мить
Як серце заспокоїть,
Як Душу не згубить?
А та Весна – чаклунка,
Сестра мені була.
Душі всміхнулась лунко,
Додому позвала.
Ой та Весна, сміється..
Ще й травами дзвінка
В квіткові заметілі
Дорога заклика.
Травень 2019
