Я з дитинства росла дивачкою:
Говорили зі мною квіти.
Конопата, з легкою вдачею
І наївна, як усі діти.
Я могла від усіх сховатися
Під велику вербу розлогу,
В своїх бідах їй сповідатися,
І дитячу свою тривогу
Шепотіти вербі - розрадниці,
Я черпала від неї силу.
А вона, мовчазна порадниця,
Мені спокоєм шелестіла.
Я дивачкою народилася,
Дощ мені співав колискові.
В юні роки в степу губилася,
і йому признавалась в любові.
І хоч інеєм скроні всипало,
І лягли промінцями зморшки,
Скільки болю на долю випало,
Ранню смерть нагадала ворожка -
Я крокую життям стернинами,
Так, Дивачка! А що такого?!
Своє щастя збираю краплинами,
Не шукаю шляху легкого.
Із надією йду у новий день,
Вірю в правду, плекаю слово.
Назбираю у серці дзвінких пісень,
Щоб для вас дарувати знову.
