Спішить до осені вже віз,
Багато в літа ще роботи.
Зробити треба позаріз,
Одна його оця турбота.
Коротші дні - його тривога,
А чи зробити все успіє?
Коротша вже оця дорога,
Та хто завадити посміє?
Підставить ніжку сильна злива,
І все, що зроблене - стече.
Яка душа його вразлива:
Чому ж це сонце так пече?
Та попри все - його робота,
Закотить вище рукава.
Ступають ноги по болоті,
Все зробить чи за раз, чи два.
Колись все ж треба відпочити,
Дурне ж натхнення підганя.
Думки всі треба відпустити,
Пришвидшить все ж воно коня.
Немолоде вже, де та сила,
Яка спочатку ще була?
Та знову думка осінила:
Усе робила, що могла.
Присядь, спочинь, не поспішай,
Ще середина тільки літа.
Своїм думкам не потурай,
У всій красі ти вже розквітла...
Чудова поезія! 
