До роковин трагедії, страшного геноциду українців голодомором 1932-33 року.
Схилюсь доземно рідно моя ненько.
Блідни і схудлі розцілую руки.
Ти в моїм серці житимеш рідненька.
Дивись, дорослі стали вже онуки.
А спогади ведуть в страшне минуле
Тебе, в часи страшні, морозні, люті,
Від голоду там помирали люди.
І сліз і стогонів не бачили й не чули
Згодовані французи чи німчури,
Твоїх, моя земля, моя Вкраїна,
Під чорним небом неньки Батьківщини,
І кат не зміг поставить на коліна,
Господаря країни - селянина...
Як дітки твої їстоньки просили,
І як любити й жити ті хотіли,
Ні, не забули,
Ні, ми не забули...
Нехай горить під ворогом земля.
За звірства, за каліцтва і знущання.
Ні, прощення не буде москалям,
Лише у пеклі вічне покарання...
Щиро дякую... 
