|
( Різдвяна казочка)
Малий Остапчик дріботів ніжками по прогорнутій, між кучугур снігу, стежці. Він поспішав додому, де його чекали мама з татом. Це нічого, що йому лише шість рочків! Він для батьків маленький, а для друзів, Василька та Петрика - дорослий та всезнаючий велетень, адже їм лише по три рочки.
От сьогодні вони втрьох вперше ходили колядувати. Не далеко від дому. По своїй вулиці, де всі всіх знають, чекають та довіряють. Остапчик, крім того, що мав відповідальність за тих двох малючків, то ще й мусив пам` ятати слова колядок, бо що там ті малі наспівають, коли вони ще й говорити добре не вміють?
Та вони справилися! Кожен пішов додому з повною торбинкою гостинців та добрячою купою копійок і навіть паперових грошей!
Отож, порозводивши маленьких друзів по домівках, Остапчик повернувся до своєї та розповів батькам про пригоди, що трапилися з ним та його сусідами.
Вмившись та повечерявши хлопчик пішов відпочивати, бо завтра малі колядники мають йти на сусідню вулицю, щоб прославляти народження Ісусика своїм співом.
Помолившись, Остапчик вмостився в своєму ліжечку та заснув ...
... - Де це я? - широко розплющивши очі від здивування, запитав малий невідомо в кого, бо був там сам-самісінький.
Перед ним розкинулося багато-багато білосніжних хмаринок і кожна намагалася потрапити під його ніжки, коли хлопчик ступав на них. А ступивши, відчував ніжне тепло, яке огортало його маленьке тільце. Крок за кроком Остапчик долав ту безкінечку хмаринкову доріжку.
Раптом всі хмаринки щезли, розчинившись, невідомо куди і перед хлопчиком з `явилися яскраві двері у формі небесної веселки. У малого перехопило подих! Такого він навіть уявити собі не міг! Двері-веселка почали повільно відчинятися, наповнюючи все довкола, неймовірної краси звуками. Яскраве світло залило все довкола і вдарило малому в очі, на якусь мить засліпивши. Та хлопчик, швидко звикнувши до цього сяйва, побачив поруч з собою високі постаті в білосніжних вбраннях та з крильми за плечима. Від цих істот йшов такий приємний аромат, що у Остапчика аж у голові запаморочилося. І нагадував цей запах той, який панує в мами на клумбі, коли зацвітають лілії. Так, здається, мама називає ті квіти.
- Хто ви такі?.. Де я?.. А чи можна до вас доторкнутися?.. Чи я тут довго буду?.. Коли я повернуся додому?.. Чо ...
Ангел не дав малому ще більше розхвилюватися, а, поставивши на його голівку свою руку, заспокоїв теплом, яке вона випромінювала.
- Не хвилюйся, Остапчику, скоро ти будеш вдома. Все гаразд, малий. За те, що ти дуже слухняний та чемний хлопчик, за те, що допомагаєш батькам та шануєш їх, за те, що ти є добрим другом для одноксаників, за те, що взяв на себе таку велику відповідальність за маленьких сусідських хлопчиків та ходив сьогодні з ними прославляти Новонародженого Ісусика, ми, з дозволу нашого БАТЬКА, взяли тебе сюди, щоб показати Небесні красо́ти та подарувати, на згадку про цю подорож, срібну шкатулку. Що в ній, ти дізнаєшся лише тоді, коли повернешся додому.
А тепер, - сказав Ангел, - наші срібні коні віднесуть тебе додому.
Все довкола закрутилося з такою швидкістю, що Остапчик не встиг отямитися. Коні, хмаринки, сніжинки, двері-веселка, Ангели ... Все так швидко змінювало одне одного ...
- Що це було?- звернувся сам до себе хлопчик, сидячи на ліжечку, витираючи спітнілого лоба. Та заспокоївшись, малий знову заснув. А прокинувшись вранці і вже забувши про нічні переживання, швиденько встав з ліжечка, гарно його застелив, як і належить, та збирався йти на кухню, коли сонячний промінчик впав на щось, що яскравим світлом привернуло його увагу.
- Що це таке?- хлопчина підійшов до стола і побачив срібну шкатулку! І тут Остапчик все згадав!
- Значить це був не сон! Мамо! Тату! Ходіть сюди! Я сьогодні був на Небі! Я був серед Ангелів! Дивіться! Дивіться, - схвильовано промовляв малий, - що один з них мені подарував!!
Батьки здивовано, але спокійно вислухали синову розповідь, глянули на ту дивовижну, неземної краси шкатулку.
- Синочку, ми віримо кожному твоєму слову і впевнені, що цей дарунок є особливим, як і те, що сталося з тобою цієї ночі, бо і ти є особливим хлопчиком. Не бійся відчинити цю шкатулку. Ми тут, поруч. Та давай, перед цим, складемо Богові подячну молитву. Ставши на коліна, сім `я помолилася і тоді Остапчик сміливо відкрив шкатулку.
Вся кімната засяяла яскравим світлом, надзвичайної краси музика полинула у всі її куточки, а ніжний аромат лілій наповнив все довокла. Це була БОЖА БЛАГОДАТЬ, ЯКА ЗІЙШЛА НА ЦЮ СІМ `Ю.
Остапчик не знав, що якби він не повірив в справжнє Різдвяне чудо, то шкатулка була б розчинилася так само, як і ті хмаринки, по яких він йшов НА ЗУСТРІЧ З ДИВОМ!
Марія Дребіт
2021 рік Португалія
малюнок з нету
ID:
934921
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.12.2021 20:31:51
© дата внесення змiн: 25.12.2021 20:31:51
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
