(Присвячується моїм свекрам)
На столі не допите вино,
В серці біль, б’ється дощ у вікно.
Час біжить, та коханого її вже не має
І вона так сумує, її біль не минає.
Скільки літ прожили,
Душа в душу були.
Він її ж так кохав
І до серця свого пригортав.
І вона дуже сильно любила,
Доню й сина йому народила.
Вони разом життя прожили,
Навіть в старості поряд всюди були.
Та одного липневого дня,
Залишилась без нього вона.
І холодним цей світ тепер став,
Не прокинувся той, хто її так кохав.
І змінилося все навкруги,
Бо без нього немає жаги,
Бо без нього самотня вона,
А в душі поселилась зима.
Час біжить, час минає…
А вона його й досі кохає,
В своїх мріях, у снах із ним розмовляє
І ночами в подушку так гірко ридає.
Надія Гуржій
03,01,2022р.
сумно.але то життя...щасти! 
