Моя Україно, Матусе моя згорьована!
Міста твої, Мамо, руйнує російський кат.
Європа говорить, що болем твоїм схвильована.
А ти знов ховаєш в підвали своїх пташат.
Знов бомби летять у нас на будинки і школи,
Лікарні й садочки, бомбить маразматик з кремля.
Народ не пробачить тобі росіянин ніколи
Війну цю підлу! Горить під тобою земля!
В російськомовні міста ти прийшов захищати
Свій руський мір, що придумали ви самі.
Якщо він там був то ти зміг його розтоптати,
Спаливши мости, не пробачать люди тобі:
Розбиті будинки, дітей, що тобою вбиті,
І дні жахіть під гудіння сирен тривоги,
Ракети свист у нОчі густім оксамиті,
Орда біду принесла до нас на пороги.
Ти виродок думав стрічатимуть з хлібом сіллю?
Ти думав країна скориться кремлівським псам?!
Як був ти колись таким і лишився – міллю,
Та тільки тобі Україна не по зубам!
Збирай студентів своїх не пройшли навчання!
Дипломів не буде, лиш сором і забуття!
І шмарклі твоїх полонених, сумне скавчання,
Мені не шкода! Жорстокою стала я!
Прощена неділя завтра… хай Бог пробачить…
Не можу забути все це! Так душа пече.
Великий, Боже, Тобі теж болить це бачить…
Моєю землею знов крові ріка тече…
