Викинь її зі свого життя!
Пострілом гучним,стогоном.
Їй у минуле нема вороття-
до тебе навік прикована.
Її емоції,як вітражі-
так хочеться взяти..й розбити.
Її зізнання,як міражі...
Тобі з міражами жити?
Ти знай,що без тебе і твого тепла
вона цвісти не зуміє.
Та все ще бажає тобі добра
її стриножена мрія.
Ти став на сторожі її самоти,
тепер уже так і буде.
За зрілу любов ти її прости.
"Самотня" підкажуть люди.
Застиглим словам твоїх крадених фраз
у неї немає довіри.
І вперта вона (о,давай без образ)
в твою нелюбов не вірить.
А доля кидає вам до ніг
послання розмашисто,розчерком.
Любиш її? Спинити би зміг?
Та швидше! бо серце її прочерком,прочерком,прочерком..........................
