Як завжди ти сидиш сумна,
така вродлива і одна.
Я все б поклав тобі до ніг
і навіть те, чого б не зміг.
Мені здається неземною,
окрема мить поруч з тобою.
Я зрозумів, що тобі треба,
але я не володар неба.
Не повелитель доль людських-
складних водночас і простих.
Твої турботи-це мої,
вони для мене не чужі.
Пусте для тебе місце-знаю,
зірки з небес - я не збираю.
Маю недосконале тіло,
життя, що наче птах злетіло.
Я не пізнаю співчуття-
та збережу всі почуття.
Дороги різні в нас з тобою-
твоя проходить поза мною.
Про що не скажеш ти мені,
душа моя, як у вогні.
Я знаю важко лиш давати,
але я згоден не лишати:
Того, що я колись почав,
нехай всі знають- я кохав.
В промінні сонця ти була,
така тендітна і сумна.
Ти кажеш дуже прикрі речі,
для них я підставляю плечі.
Заради вічного добра,
життя- це нескінченна гра.
Ти виграєш, я програю,
тобі всі сили віддаю.
А ти мені кажеш про долю,
моє призначення і волю.
Але я вільний від усього,
лише кохання справа Бога.
І він вирішує, не я,
кому любов дана твоя.
для Г.І.С.
1997-1998
