Цією весною я хотів дарувати бузкові букети.
Гуляти, тримаючи тебе за руку, біля фонтанів.
Увечері чекати з біґ маком і сидром "ракету",
Та з'їсти це все з тобою під "Атаку титанів".
Цим літом я хотів дарувати п'янкі поцілунки
Нового "Аватара" глянути з тобою в кіно
Та наче лицар з романів, у важких обладунках,
Насолоджуючись заходом сонця, смакувати вино.
Я хотів варити каву в квартирі кожного ранку
Щоб ти прокидалася, відчувши ці смачні аромати
Часом, ми грали б в playstation, аж до світанку.
Додавши до кави трішечки рому. Ми майже пірати.
Але весни не було. Ми застрягли у часі. Життя зупинилось.
Зараз все ще четвер. Лютий. Двадцять четверте.
Кожного ранку, я прокидаюсь з надією, що мені це наснилось.
Та часом не можу стримати сльози. Буду відвертим.
Посеред ночі на наші міста впали "смерчі" та "гради".
Вдерлась в нашу країну "большая страна".
Тут неймовірно важко писати без мату,
Та, як казав колись Скрябін: " Прийшла сука-війна"
Сьогодні лютий. Уже сто чотирнадцятий день.
Час стоїть, як олов'яні солдатики з дитячих казок
А я далі, впевнено чекаю весну, та лишень..
Сьогодні побачив, що уже відцвітає бузок.
