Посередині широкої річки на острові було село.
Якось сталася паводка, річка розлилася
і почала затоплювати все довкола.
Люди бігли хтось на чому: на човнах, плотах, колодах.
У цьому селі жив самотній старий, який вірив у Бога,
дотримувався постів і свят, молився, вів праведне життя.
Залишився стоїк на острівці один.
А вода все прибувала, вже весь острів покрився шаром води
і раптом вода викинула на берег сироту.
Згодом він прокинувся і побачив старого,
котрий відмовлявся від допомоги людей.
Старий підійшов до сироти і вирішив допомогти,
а сирота оговтавшись питає старого:
– Де моя мама? – питав сирота.
– Смерть забрала її, – відповіли люди.
Вирішив тоді сирота Смерть знайти.
«Подивлюся, де Смерть маму ховає,
і відведу її додому», – думав сирота
і йшов без утоми через поля та ліси, долини та гори.
Багато земель виходив сирота
і одного разу заблукав у чорному лісі.
Довго продирався він крізь гущавину,
всі руки поколов, весь одяг вирвав.
Раптом скінчився чорний гущавина,
і вибрався сирота на луг повний квітів.
Небо осяяло чудовим кольором,
а назустріч йому вийшла дівчина невимовної краси.
Ласкаво погладила дівчина сироту,
і всі його подряпини зажили миттєво.
- Хто ти? Цариця тутешньої землі? – спитав сирота.
- У мене немає землі.
Я живу між світами і проводжу людей із тутешнього світу,
повного болю та страждань, у світ світла та любові.
- Я хотів би туди потрапити,
але спочатку мені потрібно знайти маму.
Її забрала зла стара Смерть, – зітхнув сирота.
- Як ти думаєш, я здатна завдавати людям зло?
- Запитала прекрасна дівчина і глянула сироті прямо в очі.
Від цього погляду потепліло в сироти на серці,
і пройшли втома та голод.
- Ні, ти прекрасна, як неземна фея, - відповів сирота.
– Це я проводила твою маму з тутешнього світу у світ Небес,
– зізналася дівчина.
- Але твій час ще не настав.
Сирота заплакав, а дівчина лагідно сказала:
- Запам'ятай: "Смерті немає, є тільки зміна світів".
Твоя мама бачить тебе з висоти і посилає тобі своє кохання,
- з цими словами дівчина вклала в руку сироті нев'янучу квітку.
Потім вона дмухнула на його очі, і сирота солодко заснув на лузі.
Коли він прокинувся, дівчини вже не було, а в його руці лежала нев'януча квітка кохання.
Сирота запитав,
чому старий весь час відмовляється від допомоги людей
і старий відповів,
що його Бог врятує! Так і потонув.
Потрапив старий на небеса і постав перед Богом.
Його перше запитання:
— Господи, я так у тебе вірив, так тобі молився!
Чому ж ти мене не врятував?
А Господь відповів:
— А хто ж тобі, дурню, пліт, шлюпку та гелікоптер посилав?!
Використання літератури:
Дюма А. Людина, що не могла плакати / Александр Дюма; пер. з фр. С. Бірюльова; іл. А. Музичишин. Львів : Апріорі, 2020. 36 с.
Колись я Вам порадила попробувати писати прозу, була впевнена, що вона в Вас буде чудовою. Тож вітаю Вас. Гарно, образно, зворушливо. Тож Вам варто продовжувати.
