Відтоді, як ти в почуття
Й думки мої прийшла,
В моє єдинеє життя,
Мов диво, увійшла,
Не можу вже і уявить,
Поезіє моя,
Як міг раніш без тебе жить
На цьому світі я.
Допоки серце стукотить
І вабить сонця зір,
Я не наважусь залишить
Повік тебе, повір.
В мені ж тепера ти, немов
В домівці тій, живеш,
Неначе та гаряча кров,
Розлившися, течеш
В клітині кожній, а душа,
Немовби квітка та,
Чарівним дотиком вірша́
Зростає, розцвіта
Й усі ті світлі почуття,
Які у ній живуть,
Утілюючи їх життя,
Аби збагнути суть,
Заради кóтрої й пливе
В життєвім морі цім,
Заради кóтрої живе
На світі цім земнім.
Поезіє кохана, ти
Не мовкни, а скажи,
Куди вона повинна йти,
Шлях гідний підкажи.
Євген Ковальчук, 28. 03. 2020
ID:
976470
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 09.03.2023 20:19:13
© дата внесення змiн: 09.03.2023 20:19:13
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
