Хвіртку прочиню у ранок,
де дитинства зливи плачуть:
білий не для них окрайчик
я несу в руці дитячій –
сердяться-гримлять вулканно.
Не шаблонно-магазинний –
від бабусеньки смаколик.
Не забудеться ніколи
і тривожить серце кволе
дух дитинства зі скоринки…
Як любила у бузкові
заховатися в наметі,
щоб шукали рідні: де ти?
Ти ж, як з іншої планети
дражниш зливу цю ранкову.
На окрайці – стиглі сливи,
Із варення, ароматні.
Після зливи пахне м’ята.
Час завмер на циферблаті:
Я за хвірткою щаслива.
