Подаю повторно, гумореска
була написана в 2016р.
***
Я збиралася, вже спати,
Як самій, було лягати,
Місяць й зорі так моргали,
Про кохання чаклували.
Тож давненько жду коханця,
От сиджу проти віконця,
А він певно заблудився,
У сусідки опинився.
Ой, вже бачу його, трясця,
Взяла б хутко та й за яйця,
Ні не пхаю, туди носа,
Бо в сорочці сиджу боса.
Та й минулого, то разу,
Довела, мене до сказу,
Її пику, все ж набила,
Бо ревнива ж, ледь не вбила.
Клявсь, боживсь, це в останній раз,
Навела, трохи тих (прикрас),
У медпункті ночувала,
Я ж миленького кохала.
Маю знов, цю неприємність,
Гомонів, у нас взаємність
І чого, туди було йти?
Нам не варто різать мости,
Хочу щоб, не був гулящим,
Лиш моїм й самим найкращим.
Мов на вахті, я всю нічку,
Підкидала дров у пічку,
У сусідки все світилось,
На порозі, враз явилось,
Чи коханець, чи потвора,
Я угледіла сеньйора.
На обличчя, з лампи світло,
Ні фіга, оце заквітло,
Та то ж негр, Боже, чорнющий,
Як той чахлик, невмирущий.
Блискав білими зубами,
Мені вздрілось, то петарди,
З переляку, аж хрестилась,
Аж за серденько схопилась.
Обійняв, міцно цілує,
Вже й до стежечки прямує,
Йшов у сторону вокзалу,
БосонІж, бігом з опалу,
До сусідки кричу, - Люба!
Сидить бачу, біля дуба,
Мій Петро, ото паск*да,
Наче синій, як приблуда.
Розчепірив пильні ноги,
О, наставила, вже роги,
І йому, моя сусідка,
Чергова в неї інтрижка.
Всі на неї кажуть квітка,
Ой, солодка, славна жінка,
Мужики, неначе бджоли,
Не минають дім ніколи.
Вай, вхопила іноземця,
За чергОвого коханця,
От везе прудкій зар*зі,
Ще й працює у сільмазі.
Петре чуєш, - кажу,- Друже,
Він лепече, –Люблю дуже,
Лише мила, тебе одну,
Наче зірку в небі ясну.
Я до Любки, - Ну, як справи?
Годен негр, був до забави?
Та ледь рота відкриває,
П`яна знов, вітром хитає,
І сопе, бурчить до мене,
- Не чіпай, серденька, нене!
Запитала, - Тут був Петро?
- Мені твій, як зайве ребро!
З того вже, що можна взяти?
Одне те, тільки багатий,
Що до сексу, нікудишній,
Ти пробач, благаю, грішній.
Із Петром завше краще всіх,
Вів у рай, в спокусливий гріх.
Жар вогню по наших тілах,
Закипала кров у жилах,
Якби ж він, мене покохав,
То до тебе б та й не тікав.
Вдвох сидим, Петрусь ледь сопе,
Вже на ліжку у мене й хропе.
,
Ми ж, як кажуть, по-сусідськи,
Почуття пізнали бабські,
Як спустошили вдвох пляшку,
Провела додому Любку,
Ясний місяць усміхався,
Немов з нами привітався.
По селі, вранці новина,
В хаті весело, не одна,
Все ж добилась, хай йому грець,
Бо ж самотності йшов капець!
Правда трохи в ластовинні,
Не жонатий, зате нині,
Рада врешті, це відбулось,
Усе вдАлось, як жадалось.
А надворі казка- вечір,
Обіймав милий за плечі,
Він для мене, все на світі,
Ми ж, як квіти, в буйноцвітті.
*Чахлик невмирущій - Кощій безсмертний.
2016р
ID:
1016709
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.07.2024 12:48:28
© дата внесення змiн: 18.08.2024 20:50:29
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Жартівливо, життєво, дотепно. 
