Немов душа моя воскресла,
Все тішить серце так в селі,
Вертають спогади в ті весни,
Вклонитись хочеться землі.
Все рідне - хата, двір і сад,
В затінку яблуні як в храмі,
Гукне от зараз бабця-мама
І я в дитинство те - назад...
Не стріне вже, не привітає...
Могилка й горбик той землі,
Про це всі знають тут в селі,
Вітаються й не заважають...
Лиш з квітами погомоню,
Старезну грушу привітаю,
Мене ця липа добре знає,
Що все життя її люблю...
Гукаю в спогади дитинство,
Всміхнеться тихо, та не йде,
Калина за причілком жде,
Краса в червоному намисті!
Розрада - коли йду селом:
Стоять хатини, мов бабусі,
Чекайте, я ще повернуся,
Як засумую за теплом.
Галина Грицина,
