Обійму горизонт і піду загубитись у ньому,
Заблукати десь там, де серпанком закінчиться день.
Крутосхили минуть, і залишиться лагідна втома
В полиновому посмаці не написаних вчасно пісень.
Відпущу свою пам'ять розвіятись в леготі літа.
Залишу в телефоні на згадку лиш кілька світлин.
Емпіреї мої, йду до вас манівцями від світу,
Забуваю про час і його непідкорений плин.
Як вдихнути цей простір на повні натомлені груди,
Щоб розбачити все, що донині шрамує серця?
Обійму горизонт, що водночас далеко і всюди,
І, вчергове, повірю в життя, що не має кінця.
