сади повні спілого сонця,
дзвін променів
не озиралась назад,
боялась закамʼяніти
уламки ранкових снів,
звуки кроків за плечима,
лише почала набиратись голосу
та сонце вже почервоніло
не проводь сонце очима
текучий пісок сумнівів
повня змила риси обличчя,
надійно у землю ховаєш погляд,
загіпнотизовано коришся почуттям
все ще у зашморгах запитань?
вирії нічного дощу, розкіш ясності
на обрії розхитуюсь туди-сюди
хтось перерізав ранку горло
сади повні сліпого сонця
згаслий спалах в очах при зустрічі
