сади повні спілого сонця,
дзвін золота
не озиралась назад,
боялась закамʼяніти
уламки ранкових снів,
звуки кроків за плечима,
лише почала набиратись голосу
та сонце вже почервоніло
не проводь сонце очима
думки перевернулися догори дном
повня змила риси обличчя,
надійно у землю ховаєш погляд,
загіпнотизовано коришся почуттям
все ще у зашморгах знаків питання?
вирій нічного дощу, розкіш ясності
на обрії розхитуюсь туди-сюди
хтось перерізав ранку горло
сади повні сліпого сонця
згаслий спалах в очах при зустрічі
