(розмова матері й дитини)
- У нас війна?
- О, так! У нас вона.
- Ламає сон?
- Бере його в полон.
- Що робить вдень?
- Жбурляє страх зі жмень.
- Везе листи?
- Здебільшого хрести.
- Вже другий рік?
- 1000 днів – їй вік.
- Хто ж той титан,
Що ліс тримає, лан,
Села й міста
Крізь гул ракет і страх?
- Наш захисник,
Який боротись звик
За край, за рід,
За волі вільний літ,
За честі блиск
У грудях попри тиск.
А волонтер,
Що совість не затер,
Збирає гріш,
Щоби якнайскоріш
Купити те,
Що ворогів змете
З небес, доріг,
Де слід від рук їх, ніг.
Є медик ще,
Ховає втому, щем,
Несе життя
Тим, хто відчув биття
Тієї, що
Косою подих жне.
Її жене.
А світ? Як він?
Як вив свій крок, так в'є -
Їсть, п'є і спить.
А зброю хоч дає?
Дає. І ППО, щоби тримати
Під куполом наш край,
Та міг би дати
Щось більше, аніж те,
Що в нас вже є.
Ворог не спить.
Вседобно б’є і б’є.
В судомах, ранах
край верби й калини.
- Ми вистоїмо?
- Мусимо, дитино!