Присипаю сліди
згенерованих зустріччю
ніжностей,
що зродились в мені
несподіваним дотиком слів,
стопричинами «Ні!»,
бо в смаках маєм
безліч розбіжностей,
і тому,
що нізвідки з’явитись
в мій простір посмів,
і тому, що собі зареклася:
– Щаслива в самотності.
Вже кохання пісням
на руїнах душі не цвісти.
І давно не гірчить
в моїх спогадах
дим незворотності,
бо спалила мости
у світи,
де можливі «Я – Ти».
Присипаю сліди
згенерованих зустріччю
ніжностей,
стопричинами «Ні!»,
у байдужість вбираю слова,
що уяву мою
понесли
у сади дивовижностей,
у яких тільки двом
відкриваються щастя дива.
Не іди!..
Розчаклуй
цю зневагу,
на кару приречену!
Дай хоч слово чи крок,
щоб вхопитися мала за що.
Цю холодність пробач,
що впокорює душу розпечену.
Доторкнись,
щоб відчути…
щоб знати, яка я,
якщо…
Ілюстрація до вірша - робота ШІ
