* * *
Ти сам сповідуєш добро,
я твій врожай ділю на фрази.
До щастя нам лишався крок…
На жаль, ми в осені не разом.
Терпке повітря від медів,
і аромат міцнющий хвої…
Не буде наших там слідів,
сквер поховав думок сувої.
Перетанцює листопад,
погасне золото у кленів,
засипле листя стежку в сад,
обарвить трави ще зелені.
Перетасую карти дій,
тобою знов перехворію,
переведу годинник твій
на тишу днів і нашу мрію.
І ти пересумуй також,
все перемелеться, побачиш.
сліди кохання витре дощ,
він за любов’ю часто плаче.
Природа змовкне і для нас,
накине білий шарф на плечі,
а ми переждемо цей час,
вже розуміючи, що вечір…
Я стишу ритм на пів рядка
під «Пори року» од Вівальді.
А ти поблажки не чекай,
співець життя всякчас на варті.
Як зрозуміють – ми одні,
угомоняться брехні злісні.
А ми пересивіємо ці дні,
щоб по весні ожити в пісні.
