Ворона продовжувала вивчати ветеринарну медицину - слухала лекції, спостерігала за тим, як пані Тетяна надавали медичну допомогу різним тваринам і думала про те, що хотіла б відкрити свою власну лікарню десь на окраїні парку чи лісу. Але де взяти гроші для того, що звести її, щоб наповнити кабінети різною медичною апаратурою, меблями? Недовго парила голову птаха над цим. Знайшовся той, хто допоміг вирішити їй її проблему.
Якось, це було восени, в нічний час, Арона почула незвичний протяжний скрип і гучний звук за межами подвір’я університету, з тієї сторони, де йшла дорога. Витягнула вона голову зі свого гнізда і побачила автівку, що лежала перевернута в кюветі. Підлетіла ворона хутко до неї і крізь віконце побачила чоловіка, який закотив очі й ніби не дихав, з голови його кров цабанила. Вибила пташка вмить дзьобом бічне вікно, залетіла до машини. Знайшла аптечку, витягнула звіди те, що було потрібним для того, щоб обробити рану і перемотати голову. Дала понюхати водію нашатир. Він не прийшов до тями. Тоді ворона почала чоловіку робити зовнішній масаж серця і штучне дихання. Дуже намучилась ворона із травмованим водієм, але він ожив, задихав, розплющив очі.
- Я живий?
- Так. Завдяки мені, до речі, - сказала вона людською мовою.
Чоловік аж рота розкрив.
- Ти з казки прийшла до мене?
- Можна і так сказати, - відповіла Арона.
Водій автівки витягнув телефон (на щастя, він не розбився) і викликав швидку допомогу.
- Що хочеш за те, що врятувала мені життя?- спитав чоловік у ворони.
- Не знаю, чи ти зміг би мені дати те, що я б хотіла. Ти багатий?
- Так. Багатий.
- Я хочу мати невеличку лікарню, в якій могла б лікувати хворих тварин. Багато чого вже знаю і вмію. Була вільним слухачем у ветеринарному університеті, проходила практику у ветеринарній лікарні.
Чоловік не розсміявся, а тільки сказав:
- Я відчув на своїй шкірі, що ти гарна лікарка. Буде тобі лікарня. Обіцяю! Де тебе можна буде знайти?
- Біля ветеринарного університету. У мене там на дубі житло є.
- Знайду тебе. Обов’язково!
- Як так сталося, що ти з’їхав у кювет?
- Мене збила вантажівка.
- І її водій утік з місця злочину.
- Ну, так. Немає його, як бачиш, на дорозі.
Під’їхало дві автівки – поліцейська і швидка допомога. Поліціянти відчинили дверцята, витягнули з машини чоловіка, медики забрали його до лікарні.
Через три тижні чоловік, якого збила вантажівка, під’їхав уже на іншому автомобілі з якимсь чоловіком до ветеринарного університету, знайшов ворону на його подвір’ї, сказав їй:
- Про те, де треба будувати лікарню і як вона має виглядати, розкажи моєму другу архітектору.
Ворона розказала.
За місяць на окраїні лісу лікарня була побудована. До неї привезли все, про що просила Арона. Радощам ворони-медикині не було меж. Здійснилася її заповітна мрія – вона буде працювати лікаркою, лікуватиме тварин, причому, у своїй лікарні!
І Арона поринула в роботу. Вона взяла на роботу собі помічників – тих, які прибирали лікарняні приміщення, тих, які приймали виклики, тих, які їжу готували для тварин, яким потрібно було залишитися на певний час у лікарні. Найняла водія медичної машини, двох санітарів. Життя закрутилося – нове, лікарське. Багатій, якого вона врятувала від смерті, допомагав їй всім, чим міг. А міг він багато.
Першим пацієнтом ворони Арони був зайчик, який отруївся зіпсованою їжею, яку викинули в лісі люди. Щоб зайчик не боявся її, ворона дала йому іграшкового ведмедика, а тоді стала його оглядати. Коли встановила діагноз, то назначила малому пити ліки з водою. Зайчик одужав.
Щодня до ворони приходили хворі тварини. Тих , хто не міг сам іти, привозила швидка допомога. Звістка про те, що в лікарні під лісом міста Л, є лікарня, а в ній працює мудра лікарка ворона Арона, розійшлася по всій області і навіть далеко за її межі. Багато тварин хотіли попасти до неї на прийом. Арона всіх радо приймала.
Згодом мусила вона передати свої знання іншим тваринам для того, щоб вони допомагали їй лікувати хворих, бо самій їй важко було справлятися, багато тварин приходило. Пацієнти дякували вороні за її добре серце, за гарні медичні знання та вмілі руки. Нерідко після того, як одужували, несли вони пані Ароні (так вони її величали) квіти чи якісь смаколики. Вона заслуговувала на вдячність. І той багатий дядько, якого звали Іван Миколайович, якого ворона вирвала із рук смерті, не забував про неї. Час від часу приходив до ворони Арони, питав її, чим може ще допомогти. Не зловживала його приязню лікарка-пташка, але й не відмовлялася від допомоги – тієї, що конче була їй необхідна. Згодом Іван Миколайович заснував Фонд допомоги лікарні Арони. І кошти почали поступати до нього звідусюди. Їх вистачало і на зарплати працівникам, і на ліки і на ремонт апаратури. Арона вже не жила у дуплі, а біля лікарні, в невеличкій хатині зі всіма зручностями. До неї в гості на вихідних нерідко навідувалася Софійка із псом Рексом, спочатку пили чай з тістечками у хатині Арони, а потім гуляли разом парком.
Мер міста Л. нагородив Арону орденом Милосердя. Пишалася цією нагородою, хоч і не ходила з орденом ні на роботу, ні на прогулянку. Арона була щаслива від того, що збулася її мрія - вона може лікувати тварин, може комусь продовжити життя, комусь покращити його, а, значить, недарма живе у світі.
І ти, дитино, мрію май і йди до неї твердими кроками. І хай тобі усе вдається!
ID:
1035772
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Казка-Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 19.03.2025 12:04:03
© дата внесення змiн: 19.03.2025 15:57:53
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
