Загаявся березень примхами сірих дощів,
Фарбується небо, лютневими тінями скуте.
Лютуй- не лютуй, відлітає у спомини лютий,
він січнем посічений, люттю себе розтрощив.
Не навчена дихати сірим повітрям брехні,
Не навчена пити коктейль пересудів та змови,
Не навчена, хоч і навчали в публічних промовах,
Нездатна вживати, випльовую їх, як хінін.
Не вмію брехати: така примітивно-проста,
В кар'єрному зрості та справах не вельми успішна,
Не маю багатства, і дати святкую не пишно,
Отрути чи меду не ллють принагідно вуста.
Не кличу до бунту ображений електорат,
Не втрапила ні до еліти , ані до бомонду,
Богемі не кланяюсь і не сповідую моду,
Живу як живеться, без хитрощів чи наздогад.
Якщо не навчилася досі, то час не навчить,
Хто вічності заздрить - сягнути безсилий у вічність.
Хай лютий летить, безнадійно посічений січнем,
Березовий березень котиком гучно нявчить,
А вірш видається банальним римованим спітчем...
Та може його ошляхетнять скрипичні ключі?
