Нарешті ми зустрілися з тобою.Ти обійняв мене своїми міцними і водночас ніжними руками. Твоя усмішка тішила мою душу.Здавалося,що довкола нічого і нікого не існує,лише ми з тобою. Ми прогулювались парком,розмовляли ні про що і всередині немовби пурхали тисячі метеликів. Мені ще ніколи не було так добре!
І раптом все зникло...........
Я не можу збагнути,що зі мною діється.Увісні я бачу лише тебе.Проходячи вулицями міста,я згадую, як саме тут я бачила тебе,як ти мені усміхався. Щоразу згадую нашу першу зустріч...Першу розмову....Перший поцілунок.... І все це,здається,закарбується в моїй пам’яті назавжди!
Чому я тебе так рідко бачу? Чому у моїх мріях лише ти? Чому все не може стати реальністю? Чому??? Чому??? Чому???
Іноді я задумуюсь:Я проводжу безсонні ночі,перед моїми очима тільки він,а чи відчуває він те саме,що я,чи мріє про мене ночами,чи прагне зустрітися,чи взагалі пам’ятає про мене? Всі ці питання,для мене,залишаються без відповіді!
Шкода...Дуже шкода...Невже ми з тобою ніколи не будем разом,невже це все лише мої нездійсненні мрії,які ніколи не перетворяться у реальність,і все це,я,колись згадуватиму як просте захоплення?
Можливо,ти це прочитаєш,і зрозумієш,що це про тебе,і тоді почнеться нова сторінка мого життя!
