Приходить мить палких, жагучих днів,
Жадана мить кохання і тривоги.
Нехай дарують всемогутні боги,
Та ця жага сильніша від богів.
Свята, безмежна хвиля почуттів,
Роз’ятрена вогнем перестороги.
Вогнем розлуки спалені давно
Ця тиха милість й доторки бурхливі.
Ми загубились у життєвій зливі
І нам з тобою майже все одно,
Що вже довір’я випите вино,
І мружить невідомість очі хтиві.
Що буде, що забудеться? Хтозна?
Завіса мрій майбутнє запинає,
А час жорстокий голови стинає,
Бо ж море щастя вимерзло до дна.
І хтось, не захмелівши від вина,
Розкидане каміння вже збирає.
Даруйте нам і грішні, і святі
За світ новий, за темряву і холод,
За те, що фрази і слова пусті
Не вгамували споконвічний голод,
Даруйте нам і грішні, і святі.