З обіймів волошкового хмариння
зірвалась крапелька дощу.
І крізь небесне павутиння
в гнилу упала гущу.
Її кристально чисті очі
у мить болотом заплили.
І ще чорнішими від ночі
ніжні вуста у раз були.
Та все ж думки такі СВЯТІ,
уже БОЖЕСТВЕННИМИ стали.
І у наступному житті
у неї крила виростали!