Олесі Рикмас :-)
Я знову п’ю з твоїх зіниць росу,
І вірю, і не вірю в ціль етапів…
Шукав, по-правді, зовнішню красу,
А разом з тим – на внутрішню натрапив.
Я знову п’ю з твоїх зіниць вогонь,
Не знаючи, що й ти з моїх надпила.
Бо люблю! Так, тебе! І що, либонь,
Ти теж мене шалено полюбила?...
Я знову п’ю з твоїх зіниць себе,
Не буде сліз, солоних як омари;
Чекаючи на небо голубе,
Ми дуже рідко згадуємо хмари…
Чесно - читаючи вперше чомусь у мене виникла така думка,та потім друга - та ти що..такого неможе бути..Ти знову мене здивував..Ти там запитуєш що з твоїх зінить надпила - мабуть чесність і правдивість..якої так мало зараз..А ще віданість..і душевну красу...Мабуть і за це я тебе починаю любити..хоча боюсь привязуватись..
Богдан Стасюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і навіть з тонким підтекстом на присвяту...
красиво...дуже..романтично 
