Твої фотографії у стилі Ню,
В моїй голові, бо ж в картонній коробці.
Я обіцяв не писати дурню,
Та лопла спрунжина в некерованій кнопці.
Рятуєш весь світ, та рятуєш мене,
Вважаєш, що краща шамана, мольфара.
Караєш службовців, повій і т.д.
Стоїш на хмарині – це повітря плюс пара.
Під снігом торішнім майбутні сліди.
Десь, щось неодмінно, взяло та й збулося.
Очікуєм щастя в чеканні війни.
Сплітаю світи. Заплітаєш волосся.
Писала листи і палила листи,
У грунті моїм запустивши коріння.
То певно гріхи, я несу ці гріхи,
Хоч тяжко нести, то мабуть від паління.
У буднях сирих, там, зажурений мер.
Погані дороги і красивий автограф.
Сліпі цуценята прозріють тепер,
Там кільця на зрізі – мого древа біограф.
Укусом мурашки руйнуєш міста.
Товстий мародер йде вперед, худий – слідом.
Без тебе ця вулиця зовсім пуста,
Наосліп намацана скурвленим мімом.
То хліб – то є плоть, то вино – то є кров.
Ми з`їли месій тисячі. Неспростовно.
На шиї табличка, там крупним : «Любов»,
Любов не всесвітня, лиш тебе стосовно.
Бійців невідомих гвоздичний парад.вага
Ласкавих лассо недоказова гуща.
Тікаємо від настанов та порад,
Стискаєм долоні, ледь чутно,і дужче.
Як пес дворовий я шукаю твій слід,
Шукаю твій погляд, шукаю палити.
Творець сего світу був хворий на СНІД.
Тебе ж хто створив?-Двері навхрест забиті.
Ти авторське право, ти фальсифікат,
Водночас і цукор і сіль, і… з-з-з холери,
Присяжних ти суд, адвокат ти, і кат.
Вважєйте, у мене погані манери.
Зніми свої крила, бо у ліжку помну,
Незграбні цілунки, незграбно – бажано.
Я обіцяв не писати дурню,
Та як не писати про тебе, кохана.
Ну в цілому незле, незле... Просто довгий вірш втомлює трохи, втрачаєш настрій початку, мусиш перечитати а він довгий, бла, бла, бла...
Нетутешній відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Справедливе зауваженя - мене трішки затягло . Маю до вас питання. еее. я на цьому сайті вперше й здалося, що вже попав під цензуру. Чи можливо це лише через присутність слова "бидло" ? Вірш, як на мене не є аморальним, а його постійно видаляють
