Це не вітер, а лише твій подих
Зірвав мене з місця й поніс...
А я, дурна, чекала свободи,
А я плекала в душі дикий ліс.
Медом мастила оладки.
На травах ранок - ну аж дзвенить.
Ти носив мене вище парканів,
Біля серця, мов біля дзвіниць...
В собі карбувала твої поцілунки,
Занотовувала твої словечки...
А ти сміявся в мені безпробудно,
А я слухала, поводилась гречно.
Мої губи хапав, мов цукерки,
Вигинав мов лозу в Божоле,
Я сп"яніла, смішна і відверта
Компліментів ловила драже...
Світ мереженим вкрив мене листом.
День кружляв і сміявся й співав...
А я вдягнута лиш у бурштину намисто,
Брала все, що мені без кінця дарував.
Закотився геть місяць в провалля,
Додивлятися в сутінках марення марні.
А ми снули, зростались і линули в парі,
Мов у вирій птахи, у кохання....
20.10.2010р.
Цікаво, а Ваша версія "оладків" де ?Але дякую за високі оцінки . 
Спасибі на доброму слові! 
