Змерзає ліхтар
Попри нього штрихами сніг
Лапатий сніг густий, не видно доріг
Мовчазних доріг порожнього міста
Під блимання світлофорів розкошує ніч
Чорніє небо… виривається з нього метіль… біліє грудень
Слова розчиняються крізь снігопади… мовчиш…. чуєш ……….
як родяться в небі нові і нові сніжинки
як торкаються землі…
свої кроки…
своє серце.
Ту-тук, ту-тук…подвійний заспів… дико близька… позбавляючись одягу разом з масками…і слів…і решти декорацій… по-дих-по-рух-по-клик…раювання на межі темряви… блищать очі….. вона світло… зігрівати холодні пальчики і ніжки, повнячись її теплом…дико рідна…
Тутук, тутук… вчувається годинник… така тиша, ніби всі декорації зникли, ніби лишилось на світі тільки дихання і стукіт серця… одночасні… зупини час, просить вона… і тобі хочеться бути чарівником, бути всім, тільки би отак дивилась на тебе, тільки би завтра не настало……..
«рідна, значить твоя… і це ні від кого не залежить»
25-12-2010
