Коли з очей вихлюпує печаль,
Коли журбою стелиться дорога,
Свою стражденну долю зустрічай
Біля душі священного порога.
О, люба доле, ти зі мною будь,
Не полишай злостивцям на поталу,
Як вийду я в свою найтяжчу путь
Через круті життєві перевали.
Моя любове, дай мені снаги
Теплом твоїм навіки розтопити
Холодної байдужості сніги,
Живою кров"ю серце напоїти.
Стає життя без злетів і падінь
Одноманітним сірим животінням.
Моїх дерзань ґоноровита тінь
Сконає тихо під його склепінням.
Тож ліпше жереб випаде нехай,
Коли вуста освячує молитва
В спокуті щонайтяжчого гріха,
Аніж пуста за славою гонитва.
Як стачить сил дістатись рубежу,
Після якого вільно розігнуся,
Я без вагань здолаю ту межу,
І вже назад нізащо не вернуся!
