Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266982
Лише вогні не гаснуть опівнічні,
Самотній сад замовк під пахощ лип,
Здавалося, що мить триває вічно,
І темряви прозорий натяк зник.
У мальвах заквітчалась наша доля
В тремтінні об’єднались два життя.
Я певна, це зовсІм не мимоволі,
Що небо прагне знову вороття.
І я прийду, мов росяне намисто.
Прийду, немов до місяця зоря...
Надія заіскриться промениста.
В твоїх руках щаслива стану я…
Кохання перепілкою злітає
І просить долю тихо: «Відпусти».
Без тебе і мене, повір, немає,
Я знову жду із трепетом листи.
І зустрічей під стогін верболозу,
Для тебе дику відстань перетну...
Забудь про заздрість і чужі прогнози
Та принеси мені в вустах весну.
Лише вогні не гаснуть опівнічні,
Самотній сад замовк під пахощ лип,
Здавалося, що мить триває вічно,
І темряви прозорий натяк зник.
