Мене побільшало з літами,
як обрію – під небеса.
Вітри здаються там братами,
день капелюшком нависа.
Я розростаюся в корінні,
я роздаюся серцем вшир.
І лопотять сліди по ріні –
дні, до яких ти не спішив.
У Музи я була за свідка,
за подругу – дзвінкій бджолі…
Мені приходили нізвідки
маленькі радощі й жалі.
Зозуля слала телеграми
і час життя ще не труїв.
Коротка вісточка від мами
із рідних батьківських країв…
І крила важчали потроху
від татових стражденних віч…
Коли упали до порогу
краплини поминальних свіч –
мене побільшало печаллю
(ховала глибоко сльозу)…
Вона карала й пробачала –
моя молитва, сповідь, суд.
Побільшало мене, нівроку –
онукам, дітям завдяки.
Не гнуть мене доземно роки
(зізнаюсь, швидше навпаки!)
Мене побільшало не в плечах,
шлях непростим був не дарма,
бо серце клекотом лелечим
мене до сонця підійма.
Бо в грудях я несу покуту,
бо ждуть на обрії жнива.
Творцем до днів земних прикута,
і долі іншої нема.
3.06.2011
Побільшало мене, нівроку –
онукам, дітям завдяки.
Не гнуть мене доземно роки
(зізнаюсь, швидше навпаки!)
Мене побільшало не в плечах,
шлях непростим був не дарма,
бо серце клекотом лелечим
мене до сонця підійма.
Бо в грудях я несу покуту,
бо ждуть на обрії жнива.
Творцем до днів земних прикута,
і долі іншої нема.
Дивовижні рядки!!!
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Оленько! Так, життя завжди дарує нам гарні миті, тільки ми не завжди вдячні їй. Адже поряд, або після чорних днів стільки буває чудового! Все залежить від того, які ми самі.
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доброго вечора, Вікторе! Приємно, власне, як завжди, читати ваші гарні слова. Я рада, ща наш зв'язок налагоджується. Думаю, Ви вже бачили мого внутрішнього листа? :
