Всеодно твої очі горять тим же сірим вогнем.
Тим же словом і тими ж твердими рядками,
Що ніколи-ніколи не скажеш під снігом й дощем.
Що ніколи-ніколи не зникне те "щось" поміж нами.
Ніби нитка тонка, що не рветься й , напевно, не тоне.
Не відпусить ні лівий, ні правий кінець.
Не відпустить! А ріже і пальці, і серце, і скроні,
Як мороз ріже. Точно. Напевно. Це ж є те саме.
Я не хочу до тебе. Я не хочу до твоїх обіймів.
Знову слухати шепіт...а розум милий,завмри!
Хай калатає серце. Воно трохи-трохи наївне,
Я не хочу до тебе! Не хочу! Не хочу! Не йди!!
***
Ніби рана, яку не лататиме шкіра.
Ніби біль, чи й не біль? Тільки сон...
А ті спогади знову набігли-набігли,
А ті спогади-кадри, коли ми ще були разом...
на одному подиху...
Я не хочу до тебе. Я не хочу до твоїх обіймів.
Знову слухати шепіт...а розум милий,завмри!
Хай калатає серце. Воно трохи-трохи наївне,
Я не хочу до тебе! Не хочу! Не хочу! Не йди!!
дуже сподобалось
Never Say Never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую......таки на одному подиху...без редактування
