На галявинці,під дубом,
На плаский старий пеньок,
У чоботях,в теплій шубі,
Сів спочити сірий Вовк.
Заморився бідолаха,
Ледве лапи вже волік.
Від собак тікав,невдаха,
Пам`ятатиме по вік.
Тож присів спочити трохи,
Обтрусив із шуби сніг.
Якби менш кусали бпохи,
То мабуть би і приліг.
Зажурився сіромаха,
Мабуть долю розгнівив:
-Чом це я така невдаха?
Щастя зовсім загубив.
Мало псам не вскочив в пащу,
Ніби зовсім втратив нюх,
Що й пастух-оте ледащо,
Замахнувсь на мій кожух.
До хребта прилип живіт,
Навіть вже і не буркоче.
Зі страху холодний піт,
По спині мене лоскоче.
Ні,не хочу я так жити,
Раз усього я боюсь.
Щоб не датись псам вловитись,
Краще піду утоплюсь.
