Доброзичливий ельф зазиває мене до місточка,
Де кружляють качки і біжать баранці по воді,
До веселих пісень, у зеленому лузі струмочка,
Де калиновий кущ віддається смарагдом росі.
Там – машини шумлять і тісняться у грязі провулки,
Чахне місто в диму, і свічками горять ліхтарі.
Тут – шумить очерет, понад ставом цвітуть незабудки,
Заколисують душу, зацьковану Там, у пітьмі.
Доброзичливий ельф у чеканні дедалі смутніє,
Затискає його плід жадоби людського життя.
Та на березі цім ще природи шматок пломеніє
І не лячно піти в недалеке уже забуття.
Сколихнеться душа і навіки прилипне неспокій,
Промінь сонця спізнілий засвітиться знов у душі.
Та засне очерет з баранцями на річці широкій
І загубиться ельф, доброзичливий ельф, в давнині.
