сиджу десь серед зірок...у позі схожій на зів,ялий лотос....інша мить....я кричу, щось питаю...нічого не чую у відповідь...ще мить...і я вже спускаюсь у відкритті за мною сходи...нижче...у самі глибини себе самої....там лабіринт із червоної цегли..здається, що вони теплі на дотик...у лабіринті невагомість...поступово, насолоджуючись віддаюсь цій невагомості наче воді...і пливу по лабіринту вдивляючись у сузір,я на стелі...і мені вже так хороше... і байдуже чи знайду я вихід із цих коридорів....
