Портрети безпам’ятств без рисок і рис
Дотліють ось-ось в галереях безйменних,
Хіба що у снах їх впізнає колись,
І то випадково, колишній письменник.
І фарба облізла, і погляд погас…
Розлізлася посмішка ґречної пані.
Є пам’яті рама. Але іпостась,
В якій ти щезаєш, небавом розтане.
Сумні галереї безпам’ятств усе ж
Засипляться порохом сивого часу.
Кажу собі: давній портрет не бентеж.
Він втратив тони і святі іпостасі.
І спогад зника про квітучість облич…
(А в поглядах було ж купальське багаття!)
Лишилися в рамах портрети безліч,
Які я рятую, немов реставратор.
