Тихенько вечір шелестить травою,
Чи, може, кішка в темноті ступає…
Нечесно, кішко, хтось повівся із тобою.
Така вона, людська натура:
Так палко любить й стрімко забуває.
Твій вечір – холод, голод, блохи і кліщі.
Коліна теплі вимрієш до ранку.
А вранці – дощ! Бо осінь, почались дощі –
Усі твої, з початку й до останку.
Зелені очі. Триколор. Любові море!
Тобі б мурчати в хаті десь, в господаря на пузі…
Ти ж – під чужим вікном, голодна й хвора,
А ми повторюєм усе – «Собаки і коти – чотирилапі друзі!»
А ти мурчиш мені так віддано сьогодні!
Немов востаннє… Чи таки востаннє?
Я розумію голод, бо була голодна.
Тепер мій голод вчить – «Віддай останнє!»
Сьогодні знову вечір. В мене ковбаса.
Невже сьогодні марно я тебе гукала?
На нашім місці я застала пса…
І, чи не вперше, не погодувала…
Агов! Двоногі браття!!! Маєте кота?
З ким ділите насущну ковбасу?
Вам зрозуміла істина проста?
Чи я до вас її сьогодні донесу?...
Дай Бог! Дай Бог тобі здоров'я, кішко!
Носи хвоста поважно й гордовито.
А потім ми зустрінемось, помуркаємо трішки,
І ти… І ти підеш до мене жити.
20.09.12.
Не перебільшуй,EroSе! Просто емоції,почуття... Почуття провини перед кішкою.Вона мені вірила. А я тоді справді бачила її востаннє.І відчувала ж... Добре пам"ятаю, як знімала її з колін, ставила на землю і йшла до автобуса. В чомусь я навіть гірша, ніж тварина. Я свідоме двоноге, котре сумнівалось, робити добрий вчинок, чи ні. Десь в телефоні в мене є її фото, яке треба знайти і додати до вірша. Думаю, з тієї пори мені частково вдалося спокутувати провину перед котячим родом давши прихисток двом таким триколорам і сіренькій Кузі. Може мені ще вдасться еволюціонувати в щось більш повноцінне...
Дякую!
немає слів...це чудесно...найкращий вірш за моє таке коротке життя...овації маЕстро...ти неперевершена, я ніколи не забуду цих слів, від сьгодні вони стали моїми молитвами...я схиляю голову перед таким иалантом... +100500...
за стихи и ваше доброе сердце 
