Знову все рвется та нема початку,
знову скочем клею вазу
і складаю осколки попорядку,
та звик до цього з часом.
Я серце ділив на два,
тобою згадую марив та тужив
та в долі твоєї інша сторона,
і не приходжу тепер я в твої сни.
Tи мною перестала жити,
в очах твоїх я бачу
лиш те вино не позбирати що розлите,
бо для тебе вже нічого я не значу.
Hе чую тих палких зізнань!
що інколи ти говорила,
невже між нами проростає той бурян
що обрізає крила.
Kолить голкою прямо в груди
любов перемагає біль,
та серце вже не всилі все забути
лиш кухня, я -- та поруч стіл.
Що пишу це на ньому
олівцем виливаю почуття,
згадую те як стояли біля твого дому...
Та разом поринали в майбуття.
У двох сміялись у парку зорі рахували
тисячі кроків разом робили,
сніжки один в одного кидали
і одним цілим жили.
Зігрівав тебе в мороз холодний
лапатий сніг згадай так чарував,
і знай для тебе все зробив б що завгодно
та мабуть я лиш нашу казку малював.
Зима подарувала безліч днів
красивих ніжних та солоних,
де залишались зорі, я, та ти -- одні
що щастям перехоплювало подих.
Я думав ти і є та сама кохана та єдина
маленьке Янголя що будеш завжди ти зі мною,
сама найпатрібніша та мила,
душа ж моя наповнена тобою.
Між нами було бечліч таємниць,
на дереві я серце витесав ножем
та лиш незнав одне -- що прийде та мить,
що вбє усе одним тим днем.
У серці тому я та ти,
моє імя обіймами тримає твоє
тепер лиш тут, ми будемо завжди,
у двох с тобою.
За це тебе я невиню що розлюбила,
чи може просто захопилась
любов я цю убю!!!
Лиш нехочу щоб ти іще мені наснилась.
Тобі іще багато потрібно зрозуміти,
в своїх 15-надцять
на дворі вже весна та разквітають квіти,
а мені за 20-цять.
Я забив на це і був для тебе всім,
у боках інших небачив
лиш не був повітрям твоїм,
тобі на світі все б пробачив.
Говорять весна несе кохання,
лелеками кидає із небес
та в тебе воно пішло вже загорами,
і невернется вже до меж.
Я говорив що поряд завжди буду,
до тих пір поки хочеш цього ти
та мої почуття ідуть в нікуди,
і ранятся у колючі лиш дроти.
Знаю ти зараз думаєш про мене,
можливо і по щоці тече сльза
та на дворі світить сонце, на деревах листя зелене
разом говорять що в тебе мне уже нема.
Просто так уже не можу
бачити тебе холодну,
а я все тим поглядом тебе проводжу
лиш ти нета і поглядом ти не біля мене, десь у безодні.
Можливо ти колись це взнаєш.
Що я до тебе відчуваю...
29 березня 2010 року...