Я не бентежитиму серця ,
Мій стогін з вуст не відлетить ,
Хоча душа на клапті рветься ,
У грудях раною щемить .
Прощай ... Зникаю як видіння ,
З твого життя, мій ніжний друг,
Ти не почуєш голосіння,
Що душу крає наче плуг .
Я непомітно і без крику,
Нечутно злину в небуття,
Щоб не тривожити довіку,
Твого буденного життя.
Прощай ... Любити буду я до смерті,
І більш, не потривожу твоїх снів ,
Хоч бачити тебе - потреба ,
А відчувати – поготів.
Зітре ця слід, що душу повнив ,
Зітліє в пам"яті ім"я ,
І ти забудеш, давній спомин,
Що втілював собою Я .
