Вересень збісився синхронно
з холодом, яким ти залишаєшся...
Заперечерує тебе бездонним
звуком слів, я лише, а ти не каїшся...
Повернись не знаю навіщо треба,
спопелилось все, що тут й навколо,
кожний там, де відчуває безпеку.
У глибині сидить про те, що колить...
Недосказані потрібні обіцянки
і ті дні невідмічені, коли чекати?...
Чекаю, коли вже тільки кава зранку,
усім хто є десь поряд, що є в собі роздати...
Майже вже спокійна вітром відвернена
і роботою від приречених світових зречень
навмисне жертовно приземлена,
чи буде спасінням наша спільна втеча.
Штампом чи клеймом один на одному
залишились ніжністю позначені
немає осуду сумління, не думай і сорому.
Ми ще не блукаєм серед втрачених...
прекрасно як завжди 
дякую 
