Ти бачив її спраглою, ти бачив її голодною.
Її обіймав сонную, її обіймав холодную.
Ти бачив у ній дивную, ти бачив у ній прекрасную.
Ти точно знав букви імені, але називав Щастям.
Ти вірив її щирості, ти вірив її ніжності.
Ти знав про її вічності, ти знав про її грішності.
ЇЇ цілував разом з Сонцем, її цілував разом з Місяцем.
Ти знав, що у неї в серці щось більше за Всесвіт вміститься.
Ти лишив її тихо так... Забравши наймення Щастя,
Назвавши тепер Свята, назавжди, навік розпрощався.
Віддав їй для щастя спогади, віддав їй для муки хвилини...
Ти в неї застиг в погляді...А в серці своєму покинув.
