Посеред буйності степів,
Мов казка, виринув підлісок,
Неначе вразити хотів,
І, підібравшись хитрим лисом,
Розкинув шати жовтих листь,
Покликав затишністю стиха,
Де й дівся страх, отруйна злість,
Пропала ненависть і пиха.
Ми увійшли у рай земний,
Полився пташки юний щебет,
Із лона схилів кам'яних
Блищав струмок - люстерко неба.
Гранітні брили одягли
М'якого моху пишну зелень,
Казкові велетні углиб
Вели. Вина неначе келих,
П'янили свіжістю серця
Степів осінні краєвиди,
Що бігли стрімко до дверцят
Де їх стрічали скель сновиди,
Свої обвітрені тіла
У річкову ховали воду,
І кожна скеля, мов атлант,
Могутнім профілем свободи
Мовчала гучно двом юнцям:
"Запам'ятайте нас навіки,
Несіть наш образ крізь життя,
Такі ж тверді, - пірнайте в ріки,
У повноводі ріки мрій,
І допоможе вам у цьому
Краса землі - хребет міцний,
Що крізь роки верта додому.
