Зненацька ми зустрілися весною,
Тебе я ледве упізнати зміг,
Тебе запам’ятав я молодою,
А вже багато стоптано доріг.
Не можу я повірити ще й досі,
Що знов почув Твій голос чарівний,
Хоча вже зникли бісики у оці,
І погляд став спокійний і сумний.
Твої онуки ходять вже до школи,
І вся Ти заклопотана якась,
І певно вже не згадуєш ніколи,
Про ту любов, яка не відбулась.
А я ж любив так ніжно і бездумно,
Без Тебе я не міг і дня прожить,
Але скінчилось все доволі сумно,
Бо не змогла мене Ти полюбить.
З тих пір пройшли роки, життя минає,
Аж ось зустрів Тебе я на весні,
Відчув, що щастя іншого немає,
Тебе як знов побачити мені.
05.08.97
І болі і жалі! 
