Розмалюй мені свою радість,
В яскраво-світлих кольорах.
Розкажи, із ким повінчалась
Ця зелень весни у твоїх очах
Сподіваюсь, я в серці, у твому,
Запали лиш незримий вогонь,
І побачиш те, що не видно нікому,
Осяяний світ, крізь пальці долонь
А в подиху вільного неба,
Відчуєш політ в височінь!
Що більше, скажи, нам ще треба,
Чому так ховаємось в тінь?
Наче в крові, ця чорна отрута,
Важка і в'їдлива ртуть,
Огортає тебе як спокута,
За твою не змінену суть
Ти не той сподівався світанок,
У якому роса оживе.
Там в багряному полум'ї ранок,
Лиш золу із собою несе
Намалюй мені сонце весною,
І відчуй чарівність пори,
Ось тоді, у проблиску зною,
Ти забудеш про все назавжди
творити - жити, цей твір говорить, що ти живеш 
