А ми ж не знали
Коли взяли
Із світу книжку свого свавілля
Й сторінки розгорнулись
Ми в них пірнули
В душі відчуваючи несмілість.
Зринувши вгору
Ми в ту пору
Літали, покинувши думки
Хоча й такі самі
Як вдихи ранні
Ми осліпилися із власної руки.
Яка дарувала
Життя й не знала
Хто ж його тут діставав
І смішно стало
Бо ми спали
Як фонтан того божевілля вирував.
Та ми насправді
Лиш прикидались
Ми самі не хотіли розуміти
Така історія
У різні сторони
Ховає шлях нормально світити.
Рукою тою
Ми очі свої
Сховали від сторонніх облуд
Ми самі творимо
Горе по сторонам
А потім хочемо змити той бруд.
А ми самі ж його створили
Ми самі життя розбили
І кричимо, що це не так
Та хто ж послухає
Того, хто заблудиться
Що він на дереві поставив знак.
