Ми стали сірими для свого віддзеркалення
Ми стали чорними для власної душі
Та до кінця не зрозуміли ще, чому ж ми таки страдаємо
Та щоб до початку повернутися немає вже слідів.
Ми вже не хочемо дивитися на речі
Які ж, усе таки, згадують минуле
Яке то падало, то зігрівалося на наших плечах
Але усе ж таки, воно нас не забуло.
Ми хочемо повірити, що ми погані
Жорстокість навіваємо в серцях
Та крихта каяття завжди спричинить рану
Завжди та крихта буде у думках.
Не хочемо і знати те, що збоку
Вважається єдиною нашою надією
Єдиним нашим теплим кроком
Та ми не хочемо, бо вже керуємося силою.
Задуха нам настала. Гаряче і млосно
Сни сняться тільки кошмари
Від переміни каяття і злості
Та й навіть днем сіріють мені хмари.
Година часу пройде. Як нічого
Нічого й не сталося. Дивно гадати
І тільки я постійно молю Бога
Щоб крихту каяття цю не відпускати.